ЗМІСТ
Введення. 3
1. Роль концепції «життєвого циклу» при проектуванні технічних систем 5
2. Стадія проектування. 9
3. Стадія виробництва ................................................ ................................. 13
4. Стадія експлуатації. 22
Висновок. 24
Список використаної літератури .. 26
ВСТУП
Вивчення даної теми є досить актуальною для сучасного проектування нестандартного обладнання, так як поняття «життєвого циклу технічного об'єкта» має яскраво виражену теоретичну спрямованість для проектувальника обладнання.
Поняття «життєвий цикл технічного об'єкта» слід розглядати як основу діяльності з проектування нестандартного обладнання: з ним зв'язуються і мети проектування - остаточні і проміжні, розподіл і витрачання ресурсів, а також інші аспекти з управління всім процесом проектування нестандартного обладнання.
Перш за все, це пов'язано з тим, що будь-який процес проектування безпосередньо розбивається на стадії або етапи проектування,, які асоціюються з певними видами робіт або функцій, виконуваних розробниками в той чи інший момент розвитку проекту. Етапи характеризуються спрямованістю виконуваних функцій на досягнення локальних (для етапу) цілей проекту.
Необхідність відстеження цілей призводить до поняття контрольних точок - моментів розробки, коли здійснюється підведення проміжних підсумків, осмислення досягнутого і ревізія зроблених раніше припущень.
Виходячи з усього вищесказаного, метою даної роботи є необхідність охарактеризувати сутність і основні етапи, складові поняття «життєвий цикл технічного об'єкта».
Досягнення даної мети передбачає розв'язання низки наступних завдань:
1.Охарактерізовать роль концепції життєвого циклу при проектуванні складних технічних систем.
2. Охарактеризувати зміст стадії проектування технічного об'єкта.
3. Охарактеризувати зміст стадії виробництва технічного об'єкта.
4. Охарактеризувати стадію експлуатації технічного об'єкта.
Предметом дослідження є процес створення технічного об'єкта.
Об'єктом дослідження є теоретичне поняття «життєвий цикл технічного об'єкта».
У ході роботи нами використовувались наступні методи: описовий, порівняльний, системний.
Теоретико-методологічною базою для написання даної роботи є відповідна література, яку з достатньою мірою умовності можна розділити на навчальну, монографічну і публіцистичну.
1. РОЛЬ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ ТЕХНІЧНИХ СИСТЕМ
Будь-який технічний об'єкт, створюваний людиною, в кінці кінців, зношується в процесі експлуатації або застаріває морально, тобто перестає задовольняти збільшеним вимогам.
Інтервал часу від початку створення технічного об'єкта до кінця його експлуатації, називають життєвим циклом технічного об'єкта, при цьому за початок життєвого циклу традиційно прийнято розуміти зародження ідеї про необхідність створення системи, а за кінець - зняття її з експлуатації [6, с. 55].
Структура життєвого циклу технічного об'єкта наведена на рис. 1
Рис. 1 Структура життєвого циклу технічного об'єкта.
Аналізуючи цю схему, необхідно зробити ряд наступних висновків, що основними складовими будь-якого життєвого циклу технічного об'єкта є наступні [3, с. 56]:
1) маркетингові дослідження потреб ринку;
2) генерація ідей та їх фільтрація;
3) технічна та економічна експертиза проекту;
4) науково-дослідні роботи за тематикою вироби;
5) дослідно-конструкторська робота;
6) пробний маркетинг;
7) підготовка виробництва виробу на заводі-виробнику серійної продукції);
8) власне виробництво і збут;
9) експлуатація виробів;
10) утилізація виробів.
Стадії з четвертої по сьому являються передвиробничий, і їх можна розглядати як комплекс науково-технічної підготовки виробництва [3, с. 56].
Основні параметри, що характеризують кордону стадій життєвого циклу виробу, наведені в табл. 1.
Таблиця 1
Межі стадій життєвого циклу виробу
Таким чином, можна зробити наступний висновок про те, що основним змістом цільових досліджень у процесі управління життєвим циклом вироби є: аналіз прогнозованого стану об'єктів, визначення очікуваних і фактичних результатів, оцінка пріоритетності у вирішенні локальних задач, виявлення кращих напрямів використання ресурсів.
Як вже зазначалося вище, при такому аналізі виникають наступні питання:
- Які фактори, умови і на яких стадіях слід піддавати оцінці?
- Якою повинна бути система критеріїв оцінок?
- Які методологічні підходи та прийоми слід використовувати в ході оцінки?
Доцільно в ході управління життєвим циклом вироби спиратися на систему контрольних точок циклу.
На всіх контрольних точках аналізують відхилення якісних та кількісних параметрів виробу від проектних значень за технічними та економічними критеріями і виробляють відповідні рішення за критерієм «ефект-витрати». Кількість контрольних точок (КТ) залежить від характеру вироби.
Ми вважаємо, що можна виділити наступні контрольні точки (КТ) у структурі життєвого циклу технічного об'єкта:
КТ-1 - рішення про початок проекту;
КТ-2 - закінчення технічного проекту (рішення про розробку робочої документації та виготовлення дослідного зразка);
КТ-3 - закінчення ДКР (рішення про виготовлення дослідного зразка);
КТ-4 - закінчення пробного маркетингу (прийняття рішення про початок серійного виробництва і комерційної реалізації виробу);
КТ-5 - оцінка якості серійно випускається (рішення про підвищення якості та надійності);
КТ-6 - оцінка необхідності оновлення або модернізації продукції;
КТ-7 - оцінка оптимальності методів збуту продукції;
КТ-8 - оцінка доцільності та методів капітального ремонту виробів в процесі експлуатації;
КТ-9 - оцінка доцільності зняття виробу з виробництва;
КТ-10 - зняття виробу з експлуатації і передача його на утилізацію.
Тривалості всіх стадій життєвого циклу виробу корінним чином впливають на його економічну ефективність [3, с. 58].
Особливе значення має скорочення термінів науково-технічної підготовки виробництва, в тому числі і забезпечення певної паралельності виконання окремих етапів.
Для цього, на наш Вигляд, необхідно:
- Знизити до мінімуму всі зміни, що вносяться до виріб після передачі результатів від одного етапу до іншого;
- Визначити і реалізувати раціональну паралельність робіт, фаз, стадій циклу;
- Забезпечити скорочення витрат часу на виконання окремих етапів.
Вирішення першого завдання забезпечується інженерно-технічними методами (стандартизація, уніфікація, забезпечення якості та надійності, застосування САПР і т. д.).
Вирішення другого завдання здійснюється шляхом застосування планово-координаційних методів.
Рішення третьої задачі пов'язано з першої і полягає у використанні організаційних методів (розвиток технічного забезпечення, автоматизації, засобів планування, функціонально-вартісного аналізу, дослідного виробництва).
2. СТАДІЯ ПРОЕКТУВАННЯ
Проектування - це комплекс робіт з метою отримання описів нового або модернізованого технічного об'єкта, достатніх для реалізації або виготовлення об'єкта в заданих умовах [6, с. 59]. Об'єктами проектування можуть бути вироби (наприклад, ЛА, ЕОМ) або процеси (наприклад, процес управління автоматичним КА).
Комплекс проектних робіт включає в себе теоретичні та експериментальні дослідження, конструювання, розробку технічної та проектної документації [6, с. 59].
О. В Афанасьєва в процесі проходження стадії проектування виділяє ще дві стадії: концептуального і технічного проектування [1, с. 5].
Вона вважає, що на стадії концептуального проектування визначається необхідність і принципова можливість (здійсненність створення конкретної системи); виробляються цілі та критерії її застосування та проектування, визначається зовнішній вигляд системи; обгрунтовуються основні тактико - технічні характеристики і оцінюються ресурси, необхідні для подальших робіт; формалізується і узгоджується з Виконавцем завдання на технічне проектування системи [1, с. 5].
Стадія ж технічного проектування, на думку О. В. Афанасьєвої включає в себе такі етапи, як технічне завдання, технічна пропозиція, аванпроект, ескізний проект, технічний проект і робочий проект [1, с. 5].
Найдовшим і трудомістким етапом тут є робочий проект, в процесі якого виготовляються дослідні зразки та проводяться випробування з подальшим коректуванням за їх результатами технічної документації.
Цей цикл (доведення вироби) повторюється до тих пір, поки дослідний зразок не буде повністю задовольняти вимоги технічного завдання (ТЗ).
Вона звертає увагу, тим не менш, на ту обставину, що традиційно етапи технічного і робочого проектування на практиці прийнято об'єднувати під загальною назвою дослідно - конструкторські роботи (ДКР), які традиційно закінчуються випробуваннями зразка системи. Саме за результатами цих випробування і приймається рішення про прийняття технічного об'єкта і його виробництві [1, с. 6].
Ще більш докладний поділ стадії проектування міститься у роботі А. А. Лебедєва [6].
Він вважає, що спочатку слід виділити перший етап, який він визначає як зовнішнє проектування [6, с. 56].
Таке найменування, на його думку, пов'язано з тим обставиною, що проектований технічний об'єкт розглядається як компонент більш грубих технічних системи
(Надсистеми), враховується взаємодія технічного об'єкта з навколишнім середовищем, і, зокрема, з іншими компонентами надсистеми, оцінюються результати, які отримає надсістема від створення проектованого технічного об'єкта, і витрати ресурсів на її створення.
Цей етап звичайно виконується спільними зусиллями замовника та розробників в НДІ замовника технічного об'єкта, а також в НДІ і ОКБ розробників. У рамках реалізації даного етапу відбувається формулювання загальних вимог до проектованого технічного об'єкту, які будуть служити вихідними даними для подальших дослідно - конструкторських робіт.
Зовнішнє проектування технічного об'єкта починається з встановлення необхідності створення нового технічного об'єкта і формулювання його призначення і завдань. Потім визначаються основні обмеження на технічне, економічні та організаційні рішення, в рамках яких повинен надалі розроблятися проектований технічний об'єкт; прикладами таких обмежень можуть стати тип старту летального апарату, або вид палива для рухової установки, терміни створення та експлуатації технічного об'єкта, припустимі витрати на його створення.
Результатом зовнішнього проектування є створення тактико - технічного завдання для подальшого проведення дослідно - конструкторських робіт.
Дані результати зовнішнього проектування дають можливість в подальшому приступити до реалізації наступного етапу стадії проектування.
У рамках другого етапу стадії проектування, на думку Лебедєва, здійснюються дослідно - конструкторські роботи, метою проведення яких є реалізації тактико-технічного завдання.
На підетапи технічної пропозиції роботи розгортаються в умовах, коли на проектований технічний об'єкт вже накладені деякі вимоги і обмеження, які були визначені на етапі зовнішнього проектування.
У свою чергу одним із завдань технічної пропозиції є формування вимог і обмежень, в рамках яких буде відбуватися проектування самого технічного об'єкта. Для цього уточнюється вигляд технічного об'єкта, тобто коригується тактико-технічне завдання, і типи елементів, встановлюються діапазони характеристик елементів, які забезпечують виконання технічним об'єктом свого прямого призначення.
Підсумком робіт на даному етапі є сформульоване технічну пропозицію, тобто комплекс документації, що включає в себе пояснювальну записку в декількох томах, альбом креслень та науково - технічні розрахунки. У ньому міститиметься прийняті рішення на технічний об'єкт, технічні завдання на проектування елементів, перелік робіт, які необхідно зробити в наступному ескізному проектуванні. На підставі технічної пропозиції приймається рішення про подальше проведення ескізного та робочого проектування.
На підетапи ескізного проекту перевіряються, конкретизуються принципи та положення технічної пропозиції, приймаються докладні технічні рішення та опрацьовуються всі частини проекту. Підсумком робіт на даному підетапи є ескізний проект технічного об'єкта.
На підетапи робочого проектування створюється повний комплект проектно - конструкторської, технологічної та експлуатаційної документації, достатній для виготовлення елементів технічного об'єкта.
На підетапи виготовлення і обробки дослідних зразків і подальших їх випробувань виявляються можливі помилки або недоробки проекту, вживаються заходи щодо їх усунення.
Підсумками робіт на даних етапів є рішення про серійне виробництво технічного об'єкта.
Таким чином, необхідно зробити ряд наступних висновків.
Проектування - це комплекс робіт з метою отримання описів нового або модернізованого технічного об'єкта, достатніх для реалізації або виготовлення об'єкта в заданих умовах [6, с. 59].
У рамках розгляду концепції життєвого циклу технічного об'єкта проектування являє собою стадію від формулювання ідеї технічного об'єкта до початку його серійного виробництва. Ця стадія є витратною, надзвичайно складною і трудомісткою.
3. СТАДІЯ ПРОІЗВОДТСТВА
На стадії виробництва проводиться технологічна підготовка виробництва, виготовлення, збірка, настройка, заводські випробування і складування готової продукції [1, с. 5].
Головне завдання підготовки виробництва - створення та організація випуску нових виробів [8, с. 24].
Організація процесів створення нових видів продукції машинобудування охоплює проектування, здійснення на практиці і вдосконалення системи підготовки виробництва.
Система підготовки виробництва - це об'єктивно існуючий комплекс матеріальних об'єктів, колективів людей і сукупність процесів наукового, технічного, виробничого та економічного характеру для розробки та організації випуску нової або вдосконаленої продукції [8, с. 24].
Організація підготовки виробництва виражається наступних видах діяльності:
- Визначення мети організації та її орієнтація на досягнення цієї мети;
- Встановлення переліку всіх робіт, які повинні бути виконані для досягнення поставленої мети щодо створення конкретних видів нової продукції;
Введення. 3
1. Роль концепції «життєвого циклу» при проектуванні технічних систем 5
2. Стадія проектування. 9
3. Стадія виробництва ................................................ ................................. 13
4. Стадія експлуатації. 22
Висновок. 24
Список використаної літератури .. 26
ВСТУП
Вивчення даної теми є досить актуальною для сучасного проектування нестандартного обладнання, так як поняття «життєвого циклу технічного об'єкта» має яскраво виражену теоретичну спрямованість для проектувальника обладнання.
Поняття «життєвий цикл технічного об'єкта» слід розглядати як основу діяльності з проектування нестандартного обладнання: з ним зв'язуються і мети проектування - остаточні і проміжні, розподіл і витрачання ресурсів, а також інші аспекти з управління всім процесом проектування нестандартного обладнання.
Перш за все, це пов'язано з тим, що будь-який процес проектування безпосередньо розбивається на стадії або етапи проектування,, які асоціюються з певними видами робіт або функцій, виконуваних розробниками в той чи інший момент розвитку проекту. Етапи характеризуються спрямованістю виконуваних функцій на досягнення локальних (для етапу) цілей проекту.
Необхідність відстеження цілей призводить до поняття контрольних точок - моментів розробки, коли здійснюється підведення проміжних підсумків, осмислення досягнутого і ревізія зроблених раніше припущень.
Виходячи з усього вищесказаного, метою даної роботи є необхідність охарактеризувати сутність і основні етапи, складові поняття «життєвий цикл технічного об'єкта».
Досягнення даної мети передбачає розв'язання низки наступних завдань:
1.Охарактерізовать роль концепції життєвого циклу при проектуванні складних технічних систем.
2. Охарактеризувати зміст стадії проектування технічного об'єкта.
3. Охарактеризувати зміст стадії виробництва технічного об'єкта.
4. Охарактеризувати стадію експлуатації технічного об'єкта.
Предметом дослідження є процес створення технічного об'єкта.
Об'єктом дослідження є теоретичне поняття «життєвий цикл технічного об'єкта».
У ході роботи нами використовувались наступні методи: описовий, порівняльний, системний.
Теоретико-методологічною базою для написання даної роботи є відповідна література, яку з достатньою мірою умовності можна розділити на навчальну, монографічну і публіцистичну.
1. РОЛЬ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ ТЕХНІЧНИХ СИСТЕМ
Будь-який технічний об'єкт, створюваний людиною, в кінці кінців, зношується в процесі експлуатації або застаріває морально, тобто перестає задовольняти збільшеним вимогам.
Інтервал часу від початку створення технічного об'єкта до кінця його експлуатації, називають життєвим циклом технічного об'єкта, при цьому за початок життєвого циклу традиційно прийнято розуміти зародження ідеї про необхідність створення системи, а за кінець - зняття її з експлуатації [6, с. 55].
Структура життєвого циклу технічного об'єкта наведена на рис. 1
Рис. 1 Структура життєвого циклу технічного об'єкта.
Аналізуючи цю схему, необхідно зробити ряд наступних висновків, що основними складовими будь-якого життєвого циклу технічного об'єкта є наступні [3, с. 56]:
1) маркетингові дослідження потреб ринку;
2) генерація ідей та їх фільтрація;
3) технічна та економічна експертиза проекту;
4) науково-дослідні роботи за тематикою вироби;
5) дослідно-конструкторська робота;
6) пробний маркетинг;
7) підготовка виробництва виробу на заводі-виробнику серійної продукції);
8) власне виробництво і збут;
9) експлуатація виробів;
10) утилізація виробів.
Стадії з четвертої по сьому являються передвиробничий, і їх можна розглядати як комплекс науково-технічної підготовки виробництва [3, с. 56].
Основні параметри, що характеризують кордону стадій життєвого циклу виробу, наведені в табл. 1.
Таблиця 1
Межі стадій життєвого циклу виробу
| Стадія | Початок стадії | Закінчення стадії |
| Маркетингові дослідження ринку | Укладання договору на проведення досліджень | Здача звіту за результатами досліджень |
| Генерація ідей і їх фільтрація | Збір і фіксація пропозицій щодо проектів | Закінчення відбору проектів-конкурентів |
| Технічна і економічна експертиза проектів | Комплектація груп оцінки проектів | Здача звіту з експертизи проектів, вибір проекту-переможця |
| НДР | Затвердження ТЗ на НДР | Затвердження акту про закінчення НДР |
| ДКР | Затвердження ТЗ на ДКР | Наявність комплекту конструкторської документації, відкоригованої за результатами випробувань дослідного зразка |
| Пробний маркетинг | Початок підготовки виробництва дослідної партії | Аналіз звіту про результати пробного маркетингу |
| Підготовка виробництва на заводі-виробнику | Прийняття рішення про серійне виробництво і комерційної реалізації виробів | Початок усталеного серійного виробництва |
| Власне виробництво і збут | Продаж першого серійного зразка вироби | Постачання споживачеві останнього екземпляра виробу |
| Експлуатація | Отримання споживачем першого примірника вироби | Зняття з експлуатації останнього екземпляра виробу |
| Утилізація | Момент списання першого примірника вироби з експлуатації | Завершення робіт з утилізації останнього виробу, знятого з експлуатації |
Як вже зазначалося вище, при такому аналізі виникають наступні питання:
- Які фактори, умови і на яких стадіях слід піддавати оцінці?
- Якою повинна бути система критеріїв оцінок?
- Які методологічні підходи та прийоми слід використовувати в ході оцінки?
Доцільно в ході управління життєвим циклом вироби спиратися на систему контрольних точок циклу.
На всіх контрольних точках аналізують відхилення якісних та кількісних параметрів виробу від проектних значень за технічними та економічними критеріями і виробляють відповідні рішення за критерієм «ефект-витрати». Кількість контрольних точок (КТ) залежить від характеру вироби.
Ми вважаємо, що можна виділити наступні контрольні точки (КТ) у структурі життєвого циклу технічного об'єкта:
КТ-1 - рішення про початок проекту;
КТ-2 - закінчення технічного проекту (рішення про розробку робочої документації та виготовлення дослідного зразка);
КТ-3 - закінчення ДКР (рішення про виготовлення дослідного зразка);
КТ-4 - закінчення пробного маркетингу (прийняття рішення про початок серійного виробництва і комерційної реалізації виробу);
КТ-5 - оцінка якості серійно випускається (рішення про підвищення якості та надійності);
КТ-6 - оцінка необхідності оновлення або модернізації продукції;
КТ-7 - оцінка оптимальності методів збуту продукції;
КТ-8 - оцінка доцільності та методів капітального ремонту виробів в процесі експлуатації;
КТ-9 - оцінка доцільності зняття виробу з виробництва;
КТ-10 - зняття виробу з експлуатації і передача його на утилізацію.
Тривалості всіх стадій життєвого циклу виробу корінним чином впливають на його економічну ефективність [3, с. 58].
Особливе значення має скорочення термінів науково-технічної підготовки виробництва, в тому числі і забезпечення певної паралельності виконання окремих етапів.
Для цього, на наш Вигляд, необхідно:
- Знизити до мінімуму всі зміни, що вносяться до виріб після передачі результатів від одного етапу до іншого;
- Визначити і реалізувати раціональну паралельність робіт, фаз, стадій циклу;
- Забезпечити скорочення витрат часу на виконання окремих етапів.
Вирішення першого завдання забезпечується інженерно-технічними методами (стандартизація, уніфікація, забезпечення якості та надійності, застосування САПР і т. д.).
Вирішення другого завдання здійснюється шляхом застосування планово-координаційних методів.
Рішення третьої задачі пов'язано з першої і полягає у використанні організаційних методів (розвиток технічного забезпечення, автоматизації, засобів планування, функціонально-вартісного аналізу, дослідного виробництва).
2. СТАДІЯ ПРОЕКТУВАННЯ
Проектування - це комплекс робіт з метою отримання описів нового або модернізованого технічного об'єкта, достатніх для реалізації або виготовлення об'єкта в заданих умовах [6, с. 59]. Об'єктами проектування можуть бути вироби (наприклад, ЛА, ЕОМ) або процеси (наприклад, процес управління автоматичним КА).
Комплекс проектних робіт включає в себе теоретичні та експериментальні дослідження, конструювання, розробку технічної та проектної документації [6, с. 59].
О. В Афанасьєва в процесі проходження стадії проектування виділяє ще дві стадії: концептуального і технічного проектування [1, с. 5].
Вона вважає, що на стадії концептуального проектування визначається необхідність і принципова можливість (здійсненність створення конкретної системи); виробляються цілі та критерії її застосування та проектування, визначається зовнішній вигляд системи; обгрунтовуються основні тактико - технічні характеристики і оцінюються ресурси, необхідні для подальших робіт; формалізується і узгоджується з Виконавцем завдання на технічне проектування системи [1, с. 5].
Стадія ж технічного проектування, на думку О. В. Афанасьєвої включає в себе такі етапи, як технічне завдання, технічна пропозиція, аванпроект, ескізний проект, технічний проект і робочий проект [1, с. 5].
Найдовшим і трудомістким етапом тут є робочий проект, в процесі якого виготовляються дослідні зразки та проводяться випробування з подальшим коректуванням за їх результатами технічної документації.
Цей цикл (доведення вироби) повторюється до тих пір, поки дослідний зразок не буде повністю задовольняти вимоги технічного завдання (ТЗ).
Вона звертає увагу, тим не менш, на ту обставину, що традиційно етапи технічного і робочого проектування на практиці прийнято об'єднувати під загальною назвою дослідно - конструкторські роботи (ДКР), які традиційно закінчуються випробуваннями зразка системи. Саме за результатами цих випробування і приймається рішення про прийняття технічного об'єкта і його виробництві [1, с. 6].
Ще більш докладний поділ стадії проектування міститься у роботі А. А. Лебедєва [6].
Він вважає, що спочатку слід виділити перший етап, який він визначає як зовнішнє проектування [6, с. 56].
Таке найменування, на його думку, пов'язано з тим обставиною, що проектований технічний об'єкт розглядається як компонент більш грубих технічних системи
(Надсистеми), враховується взаємодія технічного об'єкта з навколишнім середовищем, і, зокрема, з іншими компонентами надсистеми, оцінюються результати, які отримає надсістема від створення проектованого технічного об'єкта, і витрати ресурсів на її створення.
Цей етап звичайно виконується спільними зусиллями замовника та розробників в НДІ замовника технічного об'єкта, а також в НДІ і ОКБ розробників. У рамках реалізації даного етапу відбувається формулювання загальних вимог до проектованого технічного об'єкту, які будуть служити вихідними даними для подальших дослідно - конструкторських робіт.
Зовнішнє проектування технічного об'єкта починається з встановлення необхідності створення нового технічного об'єкта і формулювання його призначення і завдань. Потім визначаються основні обмеження на технічне, економічні та організаційні рішення, в рамках яких повинен надалі розроблятися проектований технічний об'єкт; прикладами таких обмежень можуть стати тип старту летального апарату, або вид палива для рухової установки, терміни створення та експлуатації технічного об'єкта, припустимі витрати на його створення.
Результатом зовнішнього проектування є створення тактико - технічного завдання для подальшого проведення дослідно - конструкторських робіт.
Дані результати зовнішнього проектування дають можливість в подальшому приступити до реалізації наступного етапу стадії проектування.
У рамках другого етапу стадії проектування, на думку Лебедєва, здійснюються дослідно - конструкторські роботи, метою проведення яких є реалізації тактико-технічного завдання.
На підетапи технічної пропозиції роботи розгортаються в умовах, коли на проектований технічний об'єкт вже накладені деякі вимоги і обмеження, які були визначені на етапі зовнішнього проектування.
У свою чергу одним із завдань технічної пропозиції є формування вимог і обмежень, в рамках яких буде відбуватися проектування самого технічного об'єкта. Для цього уточнюється вигляд технічного об'єкта, тобто коригується тактико-технічне завдання, і типи елементів, встановлюються діапазони характеристик елементів, які забезпечують виконання технічним об'єктом свого прямого призначення.
Підсумком робіт на даному етапі є сформульоване технічну пропозицію, тобто комплекс документації, що включає в себе пояснювальну записку в декількох томах, альбом креслень та науково - технічні розрахунки. У ньому міститиметься прийняті рішення на технічний об'єкт, технічні завдання на проектування елементів, перелік робіт, які необхідно зробити в наступному ескізному проектуванні. На підставі технічної пропозиції приймається рішення про подальше проведення ескізного та робочого проектування.
На підетапи ескізного проекту перевіряються, конкретизуються принципи та положення технічної пропозиції, приймаються докладні технічні рішення та опрацьовуються всі частини проекту. Підсумком робіт на даному підетапи є ескізний проект технічного об'єкта.
На підетапи робочого проектування створюється повний комплект проектно - конструкторської, технологічної та експлуатаційної документації, достатній для виготовлення елементів технічного об'єкта.
На підетапи виготовлення і обробки дослідних зразків і подальших їх випробувань виявляються можливі помилки або недоробки проекту, вживаються заходи щодо їх усунення.
Підсумками робіт на даних етапів є рішення про серійне виробництво технічного об'єкта.
Таким чином, необхідно зробити ряд наступних висновків.
Проектування - це комплекс робіт з метою отримання описів нового або модернізованого технічного об'єкта, достатніх для реалізації або виготовлення об'єкта в заданих умовах [6, с. 59].
У рамках розгляду концепції життєвого циклу технічного об'єкта проектування являє собою стадію від формулювання ідеї технічного об'єкта до початку його серійного виробництва. Ця стадія є витратною, надзвичайно складною і трудомісткою.
3. СТАДІЯ ПРОІЗВОДТСТВА
На стадії виробництва проводиться технологічна підготовка виробництва, виготовлення, збірка, настройка, заводські випробування і складування готової продукції [1, с. 5].
Головне завдання підготовки виробництва - створення та організація випуску нових виробів [8, с. 24].
Організація процесів створення нових видів продукції машинобудування охоплює проектування, здійснення на практиці і вдосконалення системи підготовки виробництва.
Система підготовки виробництва - це об'єктивно існуючий комплекс матеріальних об'єктів, колективів людей і сукупність процесів наукового, технічного, виробничого та економічного характеру для розробки та організації випуску нової або вдосконаленої продукції [8, с. 24].
Організація підготовки виробництва виражається наступних видах діяльності:
- Визначення мети організації та її орієнтація на досягнення цієї мети;
- Встановлення переліку всіх робіт, які повинні бути виконані для досягнення поставленої мети щодо створення конкретних видів нової продукції;
- Створення або вдосконалення організаційної структури системи підготовки виробництва на підприємстві;
- Закріплення кожної роботи за відповідним підрозділом (відділом, групою, цехом і т. п.) підприємства;
- Організація робіт по створенню нових видів продукції в часі;
- Забезпечення раціональної організації праці працівників та необхідних умов для здійснення) всього комплексу робіт з підготовки виробництва до випуску нової продукції;
- Встановлення економічних відносин між учасниками процесу створення нової техніки.
Організація підготовки виробництва будується на реалізації наступних принципів:
1. Принцип комплексності передбачає необхідність проведення робіт з підготовки виробництва за єдиним планом, який охоплює всі процеси - від наукових досліджень до освоєння нової техніки - враховує виникають при цьому.
2. Принцип спеціалізації вимагає, щоб за кожним підрозділом підприємства закріпилися такі види діяльності щодо створення та освоєння нової техніки, які відповідають характеру спеціалізації цих підрозділів.
3. Принцип науково-технічної і виробничо інтеграції - це сукупність умов, що забезпечують досягнення єдиної і спільної мети в результаті діяльності певної множини спеціалізованих підрозділів і виконавців.
4. Принцип комплектності документації та складових частин виробів вимагає одночасного виконання комплексу робіт до моменту, коли подальше їх продовження можливе тільки за наявності повного комплекту документації або складових частин виробів.
5. Принцип безперервності робіт зі створення нової продукції вимагає ліквідації значних перерв у часі між фазами процесу підготовки, а всередині їх між стадіями, роботами, операціями.
6. Принцип пропорційності розглядається як вимога задіяти виробничі можливості всіх підрозділів об'єднання або підприємств, зайнятих підготовкою виробництва.
7. Принцип паралельності виражається в поєднанні в часі різних фаз, стадій, робіт.
Система підготовки виробництва передбачає забезпечення суворої послідовності робіт і прямо точності.
Цей принцип вимагає, щоб розробка та освоєння нової продукції здійснювалися з притаманною тільки цього виду послідовністю робіт. Прямо точність - це найкоротший маршрут руху технічної документації і найменший шлях, прохідний новим виробом по всіх стадіях його розробки та освоєння.
Перехід підприємств на випуск нового виробу може виконуватися такими методами: послідовним, паралельним, комплексно-поєднаним і агрегатним.
Послідовним називається такий перехід, коли виробниче освоєння починається тільки після зняття з виробництва раніше випускався вироби. Технічна та організаційна підготовка виконується заздалегідь - під час випуску старої продукції.
Паралельний метод переходу передбачає максимальне суміщення виробництва знову освоюваних виробів із завершальною стадією випуску старої моделі. Він зазвичай застосовується при наявності у підприємства резервних потужностей, створення паралельно діючих ділянок, конвеєрів. При послідовному і паралельному методах освоюється випуск всієї нової машини в цілому при повній готовності до виробництва всіх вузлів.
Комплексно-суміщений метод характеризується поєднанням виконання окремих робіт з підготовки виробництва до освоєння нових виробів при комплексному вирішенні конструкторських, технологічних і виробничих завдань. Виробничники беруть участь у проектуванні вироби, розробники - в освоєнні його випуску. Цей метод дозволяє значно прискорити процес створення нової продукції за рахунок скорочення процедури оформлення та затвердження технічної документації, виключення зайвих робіт, виконання блокового проектування і виготовлення різних вузлів, часткового суміщення різних робіт, виконання переходу до серійного виробництва без виготовлення дослідних зразків і дослідно-промислових партій .
Агрегатний метод передбачає поступову заміну окремих агрегатів в конструкції випускається старої моделі. Протягом деякого часу випускається перехідний модифіковане виріб, забезпечене тільки окремими новими вузлами. При завершенні запланованої заміни старих агрегатів новими модель з перехідною перетворюється на новий виріб. Освоєння ділиться на кілька етапів, колектив зосереджує зусилля на порівняно невеликій ділянці роботи, і перехід відбувається менш болісно для підприємства. При виборі методу переходу слід враховувати фактори, що характеризують організаційно-технічний рівень виробництва, конструкцію нового виробу і технологію виробництва.
Оцінюючи організаційно-технічні умови, необхідно враховувати:
- Наявність резерву виробничих потужностей;
- Наявність вільних виробничих площ;
- Внутрішньозаводських спеціалізацію і розподіл праці в цехах і на дільницях;
- Рівень галузевої та міжгалузевої кооперації;
- Наявність кваліфікованих кадрів.
Особливе значення в рамках даної стадії грає також форма організації виробництва.
Форма організації виробництва являє собою певне поєднання в часі і просторі елементів виробничого процесу при відповідному рівні його інтеграції, виражене системою стійких зв'язків.
Різні структурні побудови в часі і в просторі утворюють сукупність основних форм організації виробництва.
Тимчасова структура форм організації виробництва визначається складом елементів виробничого процесу та порядком їх взаємодії в часі.
За виду тимчасової структури розрізняють форми організації з послідовною, паралельної і паралельно-послідовною передачею предметів праці у виробництві.
Форма організації з послідовною передачею предметів праці є таке поєднання елементів виробничого процесу, при якому забезпечується рух оброблюваних виробів по всіх виробничих ділянках партіями довільної величини. Предмети праці на кожну наступну операцію віддаються лише після закінчення переробки всієї партії на попередній операції. Дана форма є найбільш гнучкою по відношенню до змін, що виникають у виробничій програмі, дозволяє досить повно використовувати обладнання, що дає можливість знизити значні витрати на його придбання.
Недолік форми з послідовною передачею предметів праці полягає у відносно великій тривалості циклу, так як кожна деталь перед виконанням наступної операції пролежівают в очікуванні обробки своєї партії.
Форма організації з паралельною передачею предметів праці заснована на такому поєднанні елементів виробничого процесу, що дозволяє запускати, обробляти і передавати предмети праці з операції на операцію поштучно і без очікування. Така організація виробничого процесу призводить до зменшення кількості деталей, що знаходяться в обробці, скорочення потреби в площах, необхідних для складування і проходів. Недолік форми полягає в можливих простоях обладнання (робочих місць), що виникають внаслідок різниці в тривалості операцій.
Форма організації з паралельно-послідовною передачею праці є проміжною між послідовної і паралельної формами і частково усуває властиві їм недоліки. Вироби з операції на операцію передаються транспортними партіями. При цьому забезпечується безперервність використання обладнання і робочої сили, часткове паралельне проходження партії деталей по операціях технологічного процесу.
Просторова структура форм організації виробництва визначається кількістю технологічного обладнання, зосередженого на робочому майданчику (число робочих місць), і розташуванням їх відносно напрямку руху предметів праці і навколишнього простору.
У залежності від кількості технологічного обладнання (робочих місць) розрізняють одночасну виробничу систему і відповідну їй структуру відокремленого робочого місця і багатоланкову систему з цехової, лінійної або комірчастої структурою.
Цехова просторова структура характеризується створенням ділянок, на яких обладнання (робоче місце) розташоване паралельно потоку заготовок, що передбачає їх спеціалізацію за ознакою технологічної однорідності. У цьому випадку партія деталей, які надходять на ділянку, спрямовується на одне з вільних робочих місць, де відбувається відповідний цикл обробки, після чого передається на іншу ділянку (в цех).
На ділянці з лінійної просторової структурою робочі місця (устаткування) розташовуються по ходу технологічного процесу, і партія деталей, що обробляється на ділянці, передається з одного робочого місця на інше в прямій послідовності.
Комірчаста просторова структура об'єднує ознаки лінійної і цехової. Комбінація просторової і тимчасової структури виробничого процесу при певному рівні інтеграції часткових процесів обумовлює різні форми організації виробництва: технологічну, предметну, прямоточну, інтегровану.
Технологічна форма організації виробництва характеризується цеховою структурою і послідовною передачею предметів праці.
Предметна форма організації виробництва має пористу структуру з паралельно-послідовною (послідовної) передачею предметів праці у виробництві. На предметному ділянці встановлюється, як правило, все обладнання, необхідне для обробки групи деталей з початку і до кінця технологічного процесу. Якщо технологічний цикл замикається в межах ділянки, він називається предметно-замкнутим.
Прямоточна форма організації виробництва характеризується лінійною структурою з поштучної передачею предметів праці. Така форма забезпечує реалізацію низки принципів організації - прямоточності, безперервності, паралельності циклу, більш ефективне використання робочої сили за рахунок великої спеціалізації праці, зменшення обсягу незавершеного виробництва.
При точкової форми організації виробництва робота повністю виконується на основному робочому місці. Вироби виготовляються там, де знаходяться його основні частини. Як приклад може служити збірка вироби з переміщенням робочого навколо нього.
Інтегрована форма організації виробництва передбачає об'єднання основних і допоміжних операцій в єдиний інтегрований процес з комірчастою та лінійною структурою при паралельній, паралельно-послідовною, послідовної передачі предметів праці і виробництва.
Залежно від здатності до переналагодженні на випуск нових виробів перераховані вище форми організації умовно можна розділити на гнучкі (переналагоджувані) і жорсткі (непереналажіваемие). Жорсткі форми організації виробництва припускають обробку деталей одного найменування. Зміна в номенклатурі продукції, що випускається і перехід на випуск конструктивно нової серії виробів викликає необхідність перепланування ділянки, заміни обладнання та оснащення. До числа жорстких відноситься потокова лінія організації. Гнучкі форми організації виробництва дозволяють забезпечити перехід на випуск нових виробів без зміни складу компонентів виробничого процесу при незначних витратах праці і часу.
Найбільшого поширення на машинобудівних підприємствах в даний час отримали такі форми організації виробництва, як гнучке точкове виробництво, гнучка предметна точкова форма.
Гнучке точкове виробництво передбачає просторову структуру відокремленого робочого місця без подальшої передачі предметів праці в процесі виробництва. Деталі повністю обробляються на одній позиції. Пристосованість до випуску нових виробів здійснюються за рахунок зміни робочого місця системи.
Гнучка предметна форма організації виробництва характеризується можливістю автоматичної обробки деталей у межах певної номенклатури без переривання на переналагодження. Перехід до випуску нових виробів здійснюється шляхом переналажіванія технічних засобів. Гнучка предметна форма охоплює область послідовної й паралельно-послідовної передачі предметів праці в поєднанні з комбінованою просторовою структурою.
Гнучка прямолінійна форма організації виробництва характеризується швидкою переналадкой на обробку нових виробів у межах заданої номенклатури шляхом заміни інструментального оснащення і пристосувань, перепрограмування системи управління. Вона заснована на рядном розташуванні устаткування, суворо відповідному технологічним процесом з поштучної передачею предметів праці.
Під впливом науково-технічного прогресу в техніці і в технології машинобудування відбуваються суттєві зміни, зумовлені механізацією і автоматизацією виробничих процесів. Це створює об'єктивні передумови розвитку нових форм в організації виробництва. Однією з таких форм, що отримала застосування при впровадженні засобів гнучкої автоматизації в виробничий процес, є блочно-модульна форма організації виробництва.
Створення виробництва блочно-модульної форми здійснюється шляхом концентрації на ділянці всього комплексу обладнання, необхідного для безперервного виробництва обмеженої номенклатури виробів, і об'єднання групи робітників на випуску кінцевої продукції при передачі їм частини функцій з планування виробництва на ділянці.
Ці стадії включають заходи з організації виробництва нового виробу або освоєного іншими підприємствами.
Вихід на потужність відбудеться після завершення робіт з підготовки виробництва: пуск і перевірка технологічного обладнання; запуск у виробництво установчої серії; проведення кваліфікаційних випробувань виробів установчої серії; доопрацювання та коригування технологічної та іншої документації.
Установча серія або перша промислова партія виробів виготовляється для перевірки здатності даного виробництва забезпечити промисловий випуск продукції відповідно до вимог науково-технічної документації (НТД) і споживачів. Зразки настановної партії, що пройшли приймально-здавальні та кваліфікаційні випробування, можуть бути представлені на ринку нововведень (проведення рекламної кампанії, демонстрація на виставках, торгових центрах тощо).
4. СТАДІЯ ЕКСПЛУАТАЦІЇ
Всі розглянуті стадії життєвого циклу (НДР, ДКР, ПП і ВМ) носять назву передвиробничий. Тут формується виріб, його якість; закладається технічний рівень виробу, його прогресивність.
Наступною стадією життєвого циклу є виробництво створеного вироби у відповідності зі сформованим портфелем замовлень.
Завершальною стадією життєвого циклу є експлуатація (для виробів тривалого користування) або споживання (для сировини, палива тощо) замовником чи споживачем, які використовують дану продукцію за призначенням або як комплектуючі вироби при виробництві іншої продукції.
Взаємовідносини між споживачем і виробником продукції визначається договором на поставку. Важливо забезпечити систематичне оновлення продукції за рахунок випуску нових виробів і зняття з виробництва застарілих.
Тривалість життєвого циклу в кожен конкретний період науково-технічного прогресу визначається фізичним і моральним терміном старіння техніки незалежно від термінів виконання та організації робіт за стадіями життєвого циклу і всередині них по етапах.
Фактори, що впливають на показники надійності системи протягом її життєвого циклу, закладаються на етапі проектування.
При цьому необхідно так збалансувати витрати на розробку та проектування системи з витратами на її експлуатацію, щоб загальна сума витрат не перевищувала задану при забезпеченні найкращих характеристик системи.
Задачі, що виникають на етапі проектування, докладно описані у відповідній літературі [2, с.9].
У загальному випадку завдання з області надійності є задачами оптимізації. Точність вирішення таких завдань залежить від точності оцінюваних даних, в тому числі і від показників надійності.
Життєдіяльність будь-якого технічного об'єкта чи системи протікає всередині організаційних систем, причому окремі її стадії і навіть етапи, часом забезпечуються різними організаціями.
ВИСНОВОК
Таким чином, підводячи підсумок всьому вищесказаному, необхідно зробити ряд наступних висновків.
Будь-який технічний об'єкт, створюваний людиною, в кінці кінців, зношується в процесі експлуатації або застаріває морально, тобто перестає задовольняти збільшеним вимогам.
Інтервал часу від початку створення технічного об'єкта до кінця його експлуатації, називають життєвим циклом технічного об'єкта, при цьому за початок життєвого циклу традиційно прийнято розуміти зародження ідеї про необхідність створення системи, а за кінець - зняття її з експлуатації [6, с. 55].
Життєвий цикл будь-якого технічного об'єкта можна розділити на три етапи: етап проектування, етап виробництва і етап експлуатації.
Кожна з цих стадій, у свою чергу складається з окремих етапів. Етапи технічного проектування і зміст виконуваних на них робіт суворо визначені ГОСТом, чого не можна сказати про інші стадії.
Фактори, що впливають на показники надійності системи протягом її життєвого циклу, закладаються на етапі проектування.
При цьому необхідно так збалансувати витрати на розробку та проектування системи з витратами на її експлуатацію, щоб загальна сума витрат не перевищувала задану при забезпеченні найкращих характеристик системи.
Задачі, що виникають на етапі проектування, докладно описані у відповідній літературі [2, с.9].
У загальному випадку завдання з області надійності є задачами оптимізації. Точність вирішення таких завдань залежить від точності оцінюваних даних, в тому числі і від показників надійності.
Життєдіяльність будь-якого технічного об'єкта чи системи протікає всередині організаційних систем, причому окремі її стадії і навіть етапи, часом забезпечуються різними організаціями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Афанасьєва, О. В. Голік, Є. С. Первухін, Д. А. Теорія і практика моделювання складних технічних систем: Навчальний посібник / О. В. Афанасьєва, Є. С. Голік, Д. А. Первухін .- Спб: СЗТУ, 2005 .- 131с.
2. Годін, Е. М., Харнайсов, К. З., Сокольський М. Л., Системи автоматизованого проектування та основи управління виробництвом: Навчальний посібник .- М.: МАІ, 2004 .- 68оС.
3. Голдштейн, Г. Я. Інноваційний менеджмент / Г. Я. Гоштейн .- Таганрог: Видавництво ТРТУ, 1998 .- 132с.
4. Гущин, В. М. Управління розробками авіа та ракетно - космічних комплексів: Навчальний посібник .- М.: МАІ, 1999 .- 76с.
5. Івченко, Б. П., Мартищенко, Л. А. Монастирський, М. Л. Теоретичні основи інформаційно - статистичного аналізу складних систем .- М.: ИНФРА - М, 2002 .- 511с.
6. Лебедєв, А. А. Введення в аналіз і синтез систем: Навчальний посібник / А. О. Лебедєв .- М.: МАІ, 2001 .- 352с.
7. Норенков, І. П. Основи автоматизованого проектування / І. П. Норенков .- М.: Видавництво МГТУ ім. Баумана, 2000 .- 360С.
8. Половинкин, А. І. Основи інженерної творчості: Навчальний посібник / А. І. Половинкин - 3-е вид. Спб: Лань, 2007 .- 368с.
9. Схиртладзе, А. Г., Ярушин, С. Г. Проектування нестандартного обладнання: Підручник / А. Г. Схиртладзе, С. Г. Ярушин .- М.: Видавнича група «Нове знання», 2006 .- 424с.
- Закріплення кожної роботи за відповідним підрозділом (відділом, групою, цехом і т. п.) підприємства;
- Організація робіт по створенню нових видів продукції в часі;
- Забезпечення раціональної організації праці працівників та необхідних умов для здійснення) всього комплексу робіт з підготовки виробництва до випуску нової продукції;
- Встановлення економічних відносин між учасниками процесу створення нової техніки.
Організація підготовки виробництва будується на реалізації наступних принципів:
1. Принцип комплексності передбачає необхідність проведення робіт з підготовки виробництва за єдиним планом, який охоплює всі процеси - від наукових досліджень до освоєння нової техніки - враховує виникають при цьому.
2. Принцип спеціалізації вимагає, щоб за кожним підрозділом підприємства закріпилися такі види діяльності щодо створення та освоєння нової техніки, які відповідають характеру спеціалізації цих підрозділів.
3. Принцип науково-технічної і виробничо інтеграції - це сукупність умов, що забезпечують досягнення єдиної і спільної мети в результаті діяльності певної множини спеціалізованих підрозділів і виконавців.
4. Принцип комплектності документації та складових частин виробів вимагає одночасного виконання комплексу робіт до моменту, коли подальше їх продовження можливе тільки за наявності повного комплекту документації або складових частин виробів.
5. Принцип безперервності робіт зі створення нової продукції вимагає ліквідації значних перерв у часі між фазами процесу підготовки, а всередині їх між стадіями, роботами, операціями.
6. Принцип пропорційності розглядається як вимога задіяти виробничі можливості всіх підрозділів об'єднання або підприємств, зайнятих підготовкою виробництва.
7. Принцип паралельності виражається в поєднанні в часі різних фаз, стадій, робіт.
Система підготовки виробництва передбачає забезпечення суворої послідовності робіт і прямо точності.
Цей принцип вимагає, щоб розробка та освоєння нової продукції здійснювалися з притаманною тільки цього виду послідовністю робіт. Прямо точність - це найкоротший маршрут руху технічної документації і найменший шлях, прохідний новим виробом по всіх стадіях його розробки та освоєння.
Перехід підприємств на випуск нового виробу може виконуватися такими методами: послідовним, паралельним, комплексно-поєднаним і агрегатним.
Послідовним називається такий перехід, коли виробниче освоєння починається тільки після зняття з виробництва раніше випускався вироби. Технічна та організаційна підготовка виконується заздалегідь - під час випуску старої продукції.
Паралельний метод переходу передбачає максимальне суміщення виробництва знову освоюваних виробів із завершальною стадією випуску старої моделі. Він зазвичай застосовується при наявності у підприємства резервних потужностей, створення паралельно діючих ділянок, конвеєрів. При послідовному і паралельному методах освоюється випуск всієї нової машини в цілому при повній готовності до виробництва всіх вузлів.
Комплексно-суміщений метод характеризується поєднанням виконання окремих робіт з підготовки виробництва до освоєння нових виробів при комплексному вирішенні конструкторських, технологічних і виробничих завдань. Виробничники беруть участь у проектуванні вироби, розробники - в освоєнні його випуску. Цей метод дозволяє значно прискорити процес створення нової продукції за рахунок скорочення процедури оформлення та затвердження технічної документації, виключення зайвих робіт, виконання блокового проектування і виготовлення різних вузлів, часткового суміщення різних робіт, виконання переходу до серійного виробництва без виготовлення дослідних зразків і дослідно-промислових партій .
Агрегатний метод передбачає поступову заміну окремих агрегатів в конструкції випускається старої моделі. Протягом деякого часу випускається перехідний модифіковане виріб, забезпечене тільки окремими новими вузлами. При завершенні запланованої заміни старих агрегатів новими модель з перехідною перетворюється на новий виріб. Освоєння ділиться на кілька етапів, колектив зосереджує зусилля на порівняно невеликій ділянці роботи, і перехід відбувається менш болісно для підприємства. При виборі методу переходу слід враховувати фактори, що характеризують організаційно-технічний рівень виробництва, конструкцію нового виробу і технологію виробництва.
Оцінюючи організаційно-технічні умови, необхідно враховувати:
- Наявність резерву виробничих потужностей;
- Наявність вільних виробничих площ;
- Внутрішньозаводських спеціалізацію і розподіл праці в цехах і на дільницях;
- Рівень галузевої та міжгалузевої кооперації;
- Наявність кваліфікованих кадрів.
Особливе значення в рамках даної стадії грає також форма організації виробництва.
Форма організації виробництва являє собою певне поєднання в часі і просторі елементів виробничого процесу при відповідному рівні його інтеграції, виражене системою стійких зв'язків.
Різні структурні побудови в часі і в просторі утворюють сукупність основних форм організації виробництва.
Тимчасова структура форм організації виробництва визначається складом елементів виробничого процесу та порядком їх взаємодії в часі.
За виду тимчасової структури розрізняють форми організації з послідовною, паралельної і паралельно-послідовною передачею предметів праці у виробництві.
Форма організації з послідовною передачею предметів праці є таке поєднання елементів виробничого процесу, при якому забезпечується рух оброблюваних виробів по всіх виробничих ділянках партіями довільної величини. Предмети праці на кожну наступну операцію віддаються лише після закінчення переробки всієї партії на попередній операції. Дана форма є найбільш гнучкою по відношенню до змін, що виникають у виробничій програмі, дозволяє досить повно використовувати обладнання, що дає можливість знизити значні витрати на його придбання.
Недолік форми з послідовною передачею предметів праці полягає у відносно великій тривалості циклу, так як кожна деталь перед виконанням наступної операції пролежівают в очікуванні обробки своєї партії.
Форма організації з паралельною передачею предметів праці заснована на такому поєднанні елементів виробничого процесу, що дозволяє запускати, обробляти і передавати предмети праці з операції на операцію поштучно і без очікування. Така організація виробничого процесу призводить до зменшення кількості деталей, що знаходяться в обробці, скорочення потреби в площах, необхідних для складування і проходів. Недолік форми полягає в можливих простоях обладнання (робочих місць), що виникають внаслідок різниці в тривалості операцій.
Форма організації з паралельно-послідовною передачею праці є проміжною між послідовної і паралельної формами і частково усуває властиві їм недоліки. Вироби з операції на операцію передаються транспортними партіями. При цьому забезпечується безперервність використання обладнання і робочої сили, часткове паралельне проходження партії деталей по операціях технологічного процесу.
Просторова структура форм організації виробництва визначається кількістю технологічного обладнання, зосередженого на робочому майданчику (число робочих місць), і розташуванням їх відносно напрямку руху предметів праці і навколишнього простору.
У залежності від кількості технологічного обладнання (робочих місць) розрізняють одночасну виробничу систему і відповідну їй структуру відокремленого робочого місця і багатоланкову систему з цехової, лінійної або комірчастої структурою.
Цехова просторова структура характеризується створенням ділянок, на яких обладнання (робоче місце) розташоване паралельно потоку заготовок, що передбачає їх спеціалізацію за ознакою технологічної однорідності. У цьому випадку партія деталей, які надходять на ділянку, спрямовується на одне з вільних робочих місць, де відбувається відповідний цикл обробки, після чого передається на іншу ділянку (в цех).
На ділянці з лінійної просторової структурою робочі місця (устаткування) розташовуються по ходу технологічного процесу, і партія деталей, що обробляється на ділянці, передається з одного робочого місця на інше в прямій послідовності.
Комірчаста просторова структура об'єднує ознаки лінійної і цехової. Комбінація просторової і тимчасової структури виробничого процесу при певному рівні інтеграції часткових процесів обумовлює різні форми організації виробництва: технологічну, предметну, прямоточну, інтегровану.
Технологічна форма організації виробництва характеризується цеховою структурою і послідовною передачею предметів праці.
Предметна форма організації виробництва має пористу структуру з паралельно-послідовною (послідовної) передачею предметів праці у виробництві. На предметному ділянці встановлюється, як правило, все обладнання, необхідне для обробки групи деталей з початку і до кінця технологічного процесу. Якщо технологічний цикл замикається в межах ділянки, він називається предметно-замкнутим.
Прямоточна форма організації виробництва характеризується лінійною структурою з поштучної передачею предметів праці. Така форма забезпечує реалізацію низки принципів організації - прямоточності, безперервності, паралельності циклу, більш ефективне використання робочої сили за рахунок великої спеціалізації праці, зменшення обсягу незавершеного виробництва.
При точкової форми організації виробництва робота повністю виконується на основному робочому місці. Вироби виготовляються там, де знаходяться його основні частини. Як приклад може служити збірка вироби з переміщенням робочого навколо нього.
Інтегрована форма організації виробництва передбачає об'єднання основних і допоміжних операцій в єдиний інтегрований процес з комірчастою та лінійною структурою при паралельній, паралельно-послідовною, послідовної передачі предметів праці і виробництва.
Залежно від здатності до переналагодженні на випуск нових виробів перераховані вище форми організації умовно можна розділити на гнучкі (переналагоджувані) і жорсткі (непереналажіваемие). Жорсткі форми організації виробництва припускають обробку деталей одного найменування. Зміна в номенклатурі продукції, що випускається і перехід на випуск конструктивно нової серії виробів викликає необхідність перепланування ділянки, заміни обладнання та оснащення. До числа жорстких відноситься потокова лінія організації. Гнучкі форми організації виробництва дозволяють забезпечити перехід на випуск нових виробів без зміни складу компонентів виробничого процесу при незначних витратах праці і часу.
Найбільшого поширення на машинобудівних підприємствах в даний час отримали такі форми організації виробництва, як гнучке точкове виробництво, гнучка предметна точкова форма.
Гнучке точкове виробництво передбачає просторову структуру відокремленого робочого місця без подальшої передачі предметів праці в процесі виробництва. Деталі повністю обробляються на одній позиції. Пристосованість до випуску нових виробів здійснюються за рахунок зміни робочого місця системи.
Гнучка предметна форма організації виробництва характеризується можливістю автоматичної обробки деталей у межах певної номенклатури без переривання на переналагодження. Перехід до випуску нових виробів здійснюється шляхом переналажіванія технічних засобів. Гнучка предметна форма охоплює область послідовної й паралельно-послідовної передачі предметів праці в поєднанні з комбінованою просторовою структурою.
Гнучка прямолінійна форма організації виробництва характеризується швидкою переналадкой на обробку нових виробів у межах заданої номенклатури шляхом заміни інструментального оснащення і пристосувань, перепрограмування системи управління. Вона заснована на рядном розташуванні устаткування, суворо відповідному технологічним процесом з поштучної передачею предметів праці.
Під впливом науково-технічного прогресу в техніці і в технології машинобудування відбуваються суттєві зміни, зумовлені механізацією і автоматизацією виробничих процесів. Це створює об'єктивні передумови розвитку нових форм в організації виробництва. Однією з таких форм, що отримала застосування при впровадженні засобів гнучкої автоматизації в виробничий процес, є блочно-модульна форма організації виробництва.
Створення виробництва блочно-модульної форми здійснюється шляхом концентрації на ділянці всього комплексу обладнання, необхідного для безперервного виробництва обмеженої номенклатури виробів, і об'єднання групи робітників на випуску кінцевої продукції при передачі їм частини функцій з планування виробництва на ділянці.
Ці стадії включають заходи з організації виробництва нового виробу або освоєного іншими підприємствами.
Вихід на потужність відбудеться після завершення робіт з підготовки виробництва: пуск і перевірка технологічного обладнання; запуск у виробництво установчої серії; проведення кваліфікаційних випробувань виробів установчої серії; доопрацювання та коригування технологічної та іншої документації.
Установча серія або перша промислова партія виробів виготовляється для перевірки здатності даного виробництва забезпечити промисловий випуск продукції відповідно до вимог науково-технічної документації (НТД) і споживачів. Зразки настановної партії, що пройшли приймально-здавальні та кваліфікаційні випробування, можуть бути представлені на ринку нововведень (проведення рекламної кампанії, демонстрація на виставках, торгових центрах тощо).
4. СТАДІЯ ЕКСПЛУАТАЦІЇ
Всі розглянуті стадії життєвого циклу (НДР, ДКР, ПП і ВМ) носять назву передвиробничий. Тут формується виріб, його якість; закладається технічний рівень виробу, його прогресивність.
Наступною стадією життєвого циклу є виробництво створеного вироби у відповідності зі сформованим портфелем замовлень.
Завершальною стадією життєвого циклу є експлуатація (для виробів тривалого користування) або споживання (для сировини, палива тощо) замовником чи споживачем, які використовують дану продукцію за призначенням або як комплектуючі вироби при виробництві іншої продукції.
Взаємовідносини між споживачем і виробником продукції визначається договором на поставку. Важливо забезпечити систематичне оновлення продукції за рахунок випуску нових виробів і зняття з виробництва застарілих.
Тривалість життєвого циклу в кожен конкретний період науково-технічного прогресу визначається фізичним і моральним терміном старіння техніки незалежно від термінів виконання та організації робіт за стадіями життєвого циклу і всередині них по етапах.
Фактори, що впливають на показники надійності системи протягом її життєвого циклу, закладаються на етапі проектування.
При цьому необхідно так збалансувати витрати на розробку та проектування системи з витратами на її експлуатацію, щоб загальна сума витрат не перевищувала задану при забезпеченні найкращих характеристик системи.
Задачі, що виникають на етапі проектування, докладно описані у відповідній літературі [2, с.9].
У загальному випадку завдання з області надійності є задачами оптимізації. Точність вирішення таких завдань залежить від точності оцінюваних даних, в тому числі і від показників надійності.
Життєдіяльність будь-якого технічного об'єкта чи системи протікає всередині організаційних систем, причому окремі її стадії і навіть етапи, часом забезпечуються різними організаціями.
ВИСНОВОК
Таким чином, підводячи підсумок всьому вищесказаному, необхідно зробити ряд наступних висновків.
Будь-який технічний об'єкт, створюваний людиною, в кінці кінців, зношується в процесі експлуатації або застаріває морально, тобто перестає задовольняти збільшеним вимогам.
Інтервал часу від початку створення технічного об'єкта до кінця його експлуатації, називають життєвим циклом технічного об'єкта, при цьому за початок життєвого циклу традиційно прийнято розуміти зародження ідеї про необхідність створення системи, а за кінець - зняття її з експлуатації [6, с. 55].
Життєвий цикл будь-якого технічного об'єкта можна розділити на три етапи: етап проектування, етап виробництва і етап експлуатації.
Кожна з цих стадій, у свою чергу складається з окремих етапів. Етапи технічного проектування і зміст виконуваних на них робіт суворо визначені ГОСТом, чого не можна сказати про інші стадії.
Фактори, що впливають на показники надійності системи протягом її життєвого циклу, закладаються на етапі проектування.
При цьому необхідно так збалансувати витрати на розробку та проектування системи з витратами на її експлуатацію, щоб загальна сума витрат не перевищувала задану при забезпеченні найкращих характеристик системи.
Задачі, що виникають на етапі проектування, докладно описані у відповідній літературі [2, с.9].
У загальному випадку завдання з області надійності є задачами оптимізації. Точність вирішення таких завдань залежить від точності оцінюваних даних, в тому числі і від показників надійності.
Життєдіяльність будь-якого технічного об'єкта чи системи протікає всередині організаційних систем, причому окремі її стадії і навіть етапи, часом забезпечуються різними організаціями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Афанасьєва, О. В. Голік, Є. С. Первухін, Д. А. Теорія і практика моделювання складних технічних систем: Навчальний посібник / О. В. Афанасьєва, Є. С. Голік, Д. А. Первухін .- Спб: СЗТУ, 2005 .- 131с.
2. Годін, Е. М., Харнайсов, К. З., Сокольський М. Л., Системи автоматизованого проектування та основи управління виробництвом: Навчальний посібник .- М.: МАІ, 2004 .- 68оС.
3. Голдштейн, Г. Я. Інноваційний менеджмент / Г. Я. Гоштейн .- Таганрог: Видавництво ТРТУ, 1998 .- 132с.
4. Гущин, В. М. Управління розробками авіа та ракетно - космічних комплексів: Навчальний посібник .- М.: МАІ, 1999 .- 76с.
5. Івченко, Б. П., Мартищенко, Л. А. Монастирський, М. Л. Теоретичні основи інформаційно - статистичного аналізу складних систем .- М.: ИНФРА - М, 2002 .- 511с.
6. Лебедєв, А. А. Введення в аналіз і синтез систем: Навчальний посібник / А. О. Лебедєв .- М.: МАІ, 2001 .- 352с.
7. Норенков, І. П. Основи автоматизованого проектування / І. П. Норенков .- М.: Видавництво МГТУ ім. Баумана, 2000 .- 360С.
8. Половинкин, А. І. Основи інженерної творчості: Навчальний посібник / А. І. Половинкин - 3-е вид. Спб: Лань, 2007 .- 368с.
9. Схиртладзе, А. Г., Ярушин, С. Г. Проектування нестандартного обладнання: Підручник / А. Г. Схиртладзе, С. Г. Ярушин .- М.: Видавнича група «Нове знання», 2006 .- 424с.